70 РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ ПРОСКУРОВА-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ: свято з присмаком гіркоти

70 РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ ПРОСКУРОВА-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ: свято з присмаком гіркоти.

Традиційно вже десятиліттями, 25 березня у Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституті відбуваються урочистості з нагоди визволення нашого рідного міста.

Ці зустрічі-свідчення з вуст живих очевидців драматичних і героїчних сторінок української історії є для нас, педагогів, для нашого студентства такими ж цінними, як, напевне, для американців сприйняття виступів Джона Кеннеді чи для британців – Уінстона Черчілля. І тут немає жодних метафор чи гіперболізацій, адже ветерани – це істинні герої, і сьогодні осмислення їхніх подвигів, цінностей, життя, місії здобуває особливо гострої, злободенної змістовності.

…І було різнобарв’я тюльпанів, схвильовані посмішки, невщухаючі хвилі аплодисментів, коли вони ішли шляхом пошани між сотень студентів урочисто залою, залитою ущент променями березневого сонця.

Бойові офіцери, давні друзі інституту – ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник, ветеран споживчої кооперації, голова правління Хмельницької міської організації інвалідів ВВв – Тимофій Іванович Величко, генерал-майор, інженер бронетанкових військ, ветеран війни – Бабак Іван Іванович, командир взводу артилерійського полку, який перебував в Афганістані з 1984 по 1986р. – Анатолій Євгенович Скавронський, полковник, к. психол.н., доцент, докторант кафедри педагогіки та психології Національної академії державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького Вадим Валентинович Журавльов – цього дня їхня участь в урочистостях була особливо хвилюючою. Прозвучали мелодії, проникливі інтонації перших вокальних та поетичних композицій; зал піднявся у єдиному пориві під слова «Молитви за Україну» у виконанні студентського хору; ми бачили вологі очі ветеранів під час виконання пісні, присвяченої офіцерським дружинам «Мой милый, если б не было войны»; натхненної і проникливої «Ты же выжил, солдат»; сміливої, хороброї «Синева», вишуканого вальсу… Але особливо ми усі чекали виступів.

Тимофій Іванович, який, до слова, є одним із перших випускників нашого інституту далекого 1958 року, лаконічно і водночас емоційно переповідав основні віхи Великої Вітчизняної, неймовірні складнощі Проскурівсько-Чернівецької операції, надскладні березневі бої за місто у 1944, учасником яких він був. Якась прозора тиша запанувала між нас після його фрази: «Сьогодні, у 70 річницю Перемоги, я твердо знаю – мир – головна цінність. Ми віддавали за нього здоров’я, життя. Але не знаю, чи можу зараз сказати, що ми живемо у час миру, у мирній країні». Іван Іванович – харизматична особистість, офіцер, генерал, одна присутність якого, за зізнанням наших студентів, підсвідомо змушує стати «струнко», талановитий художник, педагог за першою освітою, розповідав нам про неймовірні танкові битви, про мужність, чесність, жертовність, честь – чесноти справжніх чоловіків. І завершив виступ фразою: «Історією доведено: зло може перемагати у певний час тактично, але завжди буде переможене. Хто до нас із мечем прийшов, від меча загине».

Анатолій Євгенович – непересічна особистість, блискучий офіцер, дружньо і невимушено розповідав про розуміння і виконання обов’язку військових перед Батьківщиною. Ми відчували рішучість і певні приховані запитання у виступі бойового офіцера, його душевний біль за ситуацію, яку сьогодні переживає країна.

Напевне, найскладніше було говорити Вадиму Валентиновичу Журавльову. Полковник, знаний науковець, талановитий педагог, він миттєво заволодів увагою аудиторії, розповідаючи про жорстокі протистояння ХХІ століття, інформаційну війну та єдність, національну свідомість як основу ствердження, збереження державності. Він пригадав нам давній латинський вираз: «У давні часи говорили: якщо хочеш миру – готуй війну. Сьогодні говорять: якщо хочеш миру – готуй мир». Важко не погодитись. Студенти, що сиділи поряд, пригадали інший: «Коли замовкають дипломати, починають говорити гармати»…

Ми проводжали наших гостей оплесками, зі сльозами, які неможливо було стримати цього світлого, сонячного березневого дня, під натхненне виконання студентами пісні «Нам є що захищати».

P. S. Три покоління достойних чоловіків, бойових офіцерів, розмовляли про війну. Четверте – студентство – в абсолютній тиші більше двох годин сприймало кожне слово, інтонацію, аргумент. Мені так хочеться сподіватись, так щиро хочеться вірити, що для цього – четвертого покоління – слово ВІЙНА залишиться теоретичним поняттям.

Вікторія Церклевич,

к. пед. н., магістр історії,

Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут.